Історія
«Театр на «Театральній» був центром культурного життя столиці ще у ті часи, коли ані Театральної; ані метро взагалі у Києві не було. Адже наша історія веде початок аж із 1891 року – дати заснування першого у Києві стаціонарного театру популярним на той час режисером та актором, успішним театральним менеджером Миколою Соловцовим. Свої перші вистави його трупа грала саме у тому приміщенні, де і сьогодні працює Театр імені Лесі Українки. Історикам ця будівля відома як «Дім Бергоньє», ім’я ж видатної поетеси театр отримав значно пізніше – у 1941-му, коли на весь Київ гриміла слава українчиного «Камінного господаря» у постановці Констянтина Павловича Хохлова. То був справжній театральний хіт, тож серед режисерів різних поколінь цього театру стало доброю традицією презентувати свою версію цієї п’єси.
У кожного покоління – свої театральні «зірки», але тут з особливим теплом згадують навіть тих, з ким «розминулися» у віці. Ці імена «лунали», ці обличчя на листівках колекціонували, славі цих акторів – кумирів ХХ століття – сьогодні можна лише позаздрити: Михайло Романов, Юрій Лавров, Марія Стрєлкова, Любов Добржанська, Микола Свєтловидов, Євгенія Опалова, Віктор Добровольський, Віктор Халатов. Наступне покоління корифеїв – Олег Борисов, Павло Луспекаєв, Кирило Лавров, Микола Рушковський, Сергій Філімонов, Ада Роговцева, Валерія Заклунна, а також «муза Сергія Параджанова» Лариса Кадочнікова, яка продовжує виходити на сцену. Старше покоління акторів – Борис Вознюк, Ірина Дука, Лідія Яремчук – ті, чия присутність змушує трупу «тримати марку» і не поступатися рівнем майстерності.
24 лютого 2022 року розділило життя театру на до і після, як власне, життя всієї країни…
Вже у перший день війни частина співробітників долучилися до «театру бойових дій», змінивши театральні костюми на солдатську форму, більшість зорганізувалася у потужний волонтерський рух для допомоги фронту і постраждалим. І щойно ворога було відкинуто від столиці, саме Театр імені Лесі Українки першим відновив роботу і відкрив свої двері для глядачів. У час, коли місто вчилося жити в нових умовах (транспортний колапс, комендантська година), а за вікнами безкінечно лунав сигнал повітряної тривоги, тут тривали репетиції і створювалися прем’єри, і виявилося, що для містян це був важливий – символічний знак того, що життя триває, що варто боротися і можна вистояти, варто лише бачити світло вдалечині…
З грудня 2022 року театр очолив Кирило Григорович Кашліков.
Тож, в очікуванні Перемоги театр живе, створює прем’єри, збирає аншлаги, продовжуючи кожного дня заповнювати нові сторінки театральної історії.